Немаю більше сил утримувати рідню чоловіка!

Завжди я вважала, що головне – придбати власне житло і купити хорошу техніку. Адже не дуже-то приємно поневірятися по чужих кутках до старості. А сім’я – це зовсім не обов’язково. У мене завжди виходило добре заробляти, хоча працювати доводилося дуже багато. Яке вже тут особисте життя …

Але моя мама думала зовсім інакше. Звичайно, вона пишалася перед подругами моїми успіхами, адже за п’ять років я зуміла заробити на власне житло, що в нашій країні дуже непросто. Однак мама постійно говорила мені про необхідність вийти заміж і народити дитину. З цього напрошувався очевидний висновок – той спосіб життя, який я вела, маму зовсім не влаштовував.

І ось у мене з’явився чоловік. Ми з Ігорем почали зустрічатися, і все було добре. Стали разом жити. Але в цей час у мами виявили серйозне онкологічне захворювання. Це було шоком для мене. Адже мама завжди була для мене найближчою людиною. Втратити її було страшно.

Я робила все можливе і навіть відправила маму на лікування в Ізраїль, але і там не вдалося її врятувати. Останнім її проханням було створення мною сім’ї і хороші відносини з родичами чоловіка. Адже так страшно залишитися зовсім одній. Звичайно, я обіцяла, що так і буде.

Не можна сказати, що Ігор так вже кликав мене заміж. Його цілком влаштовував цивільний шлюб, та й мене теж. Але обіцянку, дану мамі, потрібно було виконувати. Ми розписалися.

Реклама

Жили ми добре. У квартирі зробили хороший ремонт, подорожували. Народився син Саша. Час минав, синок виріс і поїхав на навчання в іншу країну. Там же він планував знайти роботу після закінчення навчання.

Здавалося б, все чудово. Але без сина стало якось сумно і порожньо. Ми бродили по кімнатах, натикаючись з чоловіком один на одного і зітхали. І ось Ігор запитав, чи не буду я заперечувати, якщо у нас якийсь час поживе його сестра з маленькою дитиною. Її покинув чоловік, і їй абсолютно нікуди йти.
Звичайно, я погодилася. Адже по нашій квартирі знову будуть бігати маленькі ніжки, все оживе. Нас буде радувати веселий дитячий сміх. Це здорово. Звичайно, нехай приїжджають і живуть.

Приїхали вони не вдвох, а втрьох. Крім Наталі і малюка заявилася і мама Ігоря. Чоловік не зволив попередити мене про це. Однак Наталя сказала, що бабуся буде допомагати з малюком. Адже я працюю, і мені точно буде не до цього. А одній Наталі ніяк не впоратися. Ігор, зробивши страдницький вигляд, підтримав сестру. Ну що ж, нехай буде так.

Пройшло два тижні. І я зрозуміла, що гості дуже напружують мене. І ось чому.
По-перше, вони моментально з’їдають все, що є в холодильнику. Абсолютно все. З’їли навіть заморожені ягоди. Куплені для недільного пирога. А я попереджала.

По-друге, вони ні на що не витрачаються, тому що «пенсія крихітна, а аліменти зовсім смішні». За моїми підрахунками, я стала витрачати на їжу в чотири рази більше, ніж зазвичай. І тепер навряд чи зможу купити новий ноутбук, такий необхідний для роботи.

Наталин син виявився дуже гучним і темпераментним хлопчиком. Саша був спокійним, а Наталчин малюк примудрився в перший же день розбити горщик з кімнатною квіткою і дорогу вазу. Його мама абсолютно не відреагувала на це. Намалював щось на шпалерах в коридорі. А ще забив унітаз іграшкою, довелося викликати сантехніка і платити за його роботу.

40knig.ru

Чоловік тільки сміється і просить не ображатися на дитину. Але я вже просто на межі і терпіти це не можу. Наталя безсовісно їсть мої продукти, а сама навіть хліба ні разу не купила. Готувати теж не бажає. Працювати не хоче, хоча з дитиною цілком може сидіти бабуся. Тільки в телефоні весь день сидить. А потім голосно переказує всі негативні новини, та ще й зі своїми коментарями.

Реклама

А позавчора прийшли з величезними пакетами, наповненими обновками. Це Ігор з авансу дав їм грошей, так вони мало того, що накупили одягу і взуття, ще й в салон краси сходили, а потім в парк з малюком, де вдосталь накаталися на атракціонах, посиділи в кафе.

Це мене дуже засмутило, і на чоловіка я образилася. Мені він грошей на туфлі і салони не давав, завжди заробляла самостійно, навіть в декреті. А тут … Мало того, що нахлібницею сидять у нас на шиї, ще й розважаються, і чепуряться за наш рахунок.

А якщо син повернеться? Якщо не вийде у нього там, в іншій країні, облаштуватися? Де він буде жити, в цьому гуртожитку? Постійно думаю про це. Треба допомогти йому з покупкою окремого житла, поки обидва працюємо. Але гроші йдуть зовсім не туди ...

Я вже намагалася натякати невістці про те, що непогано було б їй потрясти колишнього чоловічка, щоб він допоміг зі орендою квартири. Але вона пропускає це повз вуха і нічого не робить.

Звичайно, я люблю чоловіка і готова допомогти його родичам у важкі часи. Але це ж не означає, що ми повністю і постійно зобов’язані їх утримувати. Правда?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker