Ми мали квартиру в центрі міста, але свекруха так зачастила з візитами, що ми переїхали у далеке село, аби вона нас не діставала

Ми з чоловіком Сашком разом ще зі школи, пліч-о-пліч йдемо по цьому житті і народили прекрасну доньку Алісу. Все, здавалося б, у нас добре, працюємо і всіма силами намагаємося створити затишне гніздечко в цьому світі, але є один величезний мінус – моя свекруха Інна Павлівна.

pixabay.com

Вона одна з тих жінок, яка вважає що її син найкращий, і вона найголовніша у його житті! Неважливо, що ще є я, наша дочка – ні, це в будь-якому випадку відходить на другий план. Вона і тільки вона!

– Ось я знаю свого сина з народження, а ти скільки його знаєш? Що ти можеш йому дати? Якби народила сина, ми б подивилися, як би ти, рідна моя, заспівала. Я завжди зможу прийти на допомогу, і я краще знаю, я досвідченіша! Дурна ти дружина! – постійно чула від неї цю маячню, адже вона за своїм «Я досвідченіша і знаю, як краще!» більше нічого не помічала.

Коли я вийшла заміж, у нас не стояло питання про покупку житла, адже мені у спадок дісталася квартира в центрі міста, ми в’їхали туди відразу ж після весілля. Але на жаль, доля зіграла злий жарт, адже улюблена мама мого чоловіка жила неподалік. Яке було моє розчарування, коли вона зачастила з візитами до нас.

Спочатку вона приходила пару раз в тиждень, попити чаю, наговорити мені зауважень і поскаржитися на життя. Ці візити почастішали, і Інна Павлівна почала заходити до нас кожен день, привласнюючи все більше уваги собі.

– Що це за суп такий ти тут приготувала? А де ж гарнір, а м’ясо де нормальне наваристе? Он подивися, як мій синочок вже схуд у тебе! Завтра вранці прийду вам нормальної їжі приготую. А навіщо це ви сюди стіл поставили? Раніше краще було. Як це ви хочете поміняти ванну !? Вам що гроші дівати нікуди? А ось другого як народите, куди всі ці речі в кімнаті поміщатися то будуть?

Терпіла я це місяці 3, як мені вистачило тоді сил слухати по вихідним її з ранку до самого відбою, до сих пір не розумію. Загалом, набравшись в один вечір чергових необґрунтованих зауважень від Інни Павлівни, я підійшла до чоловіка і випалила:

– Я вже втомилася так жити! Знаєш, або ми зараз шукаємо собі інше житло, або я переїжджаю до своєї мами з донькою одна! – поставила я йому залізний ультиматум. І він мене підтримав. Сам то він щось мимрив мамі, не міг впевнено сказати, що ми в її допомозі не потребуємо. Тому я взяла під контроль цю ситуацію і запропонувала йому переїхати на дачу моїх батьків.

Правда, машини у нас тоді ще не було, і їздити чоловікові на роботу по 15 км на маршрутці було не найкращим задоволенням. Але заради мене і Аліси ми знайшли можливість занурити всі речі і переїхати за місто. Свекруха мало там волосся на собі не рвала в криках, мовляв як це так з центру міста взяти і переїхати в село коровам хвости крутити! Але тепер я була поза зоною її досяжності, а зідзвонювалися вони тільки з Сашею, пару раз на тиждень. Було чудово усвідомлювати, що на своїй території я зможу відбитися від її колючих зауважень. Вона намагалася маніпулювати моїм чоловіком:

– Ой, ось піде Аліса в садок, возити її за 15 кілометрів взагалі немислимо! А тобі на роботу як їздити? Ось дружина твоя золота сидить вдома цілими днями, їй добре. А ти мотаєшся туди-сюди в роботі весь! А якщо погано доньці стане? Куди ти її повезеш то, якщо і машини своєї немає! А якщо другу дитинку захочете?

Що б вона там не говорила, а дача у нас то побільше квартири то буде. І повітря свіже, озеро поруч, супермаркет теж в найближчій доступності. У Аліси тут вже друзі на вулиці з’явилися, ходять часто один до одного в гості на ночівлі. Через рік Саша купив собі машину, і проблема з транспортом взагалі випарувалася.

– А що квартира то пустує ваша … здали б її порядним людям, тим більше в центрі, – каже моя мама, але ми цього робити не бажаємо. Хоч ми і в шлюбі вже давно, але все так само ходимо на побачення, коли дочка з моєю мамою залишається. Ось і після кіно чи ресторану заїжджаємо в ту квартиру на романтичне продовження вечора. Свекруха, природно, про наші маленькі секрети не знає. Інакше вечір буде зіпсований під її пильним поглядом.

– Ось ви самі собі життя зіпсували! А могли б у центрі, з усіма зручностями! І я б вам допомагала, так вже й бути! Он кого зустріну з ваших сусідів, всі в шоці! Є нормальне житло в центрі, а вони в якесь село переїхали! І дочка росте в таких умовах, соромно!

Закиди Інни Павлівни хоч і на відстані, але все ж не закінчуються. Що ж робити? Мене все влаштовує, і чоловіка теж, місця багато, хоч і живемо в глушині. Доньку точно на навчання відправимо в місто, жити буде в моїй квартирі. І тоді ми взагалі з Сашком заживемо по-царськи. І розумію при цьому що мати чоловіка не вічна … Хоч і не можна так говорити, але хочеться мати якомога менше спільного з жінкою, яка одна єдина незамінна у мого чоловіка. Вважаю, що саме переїзд врятував нашу сім’ю від незліченних скандалів і розлучення.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close