Мій чоловік заявив, що нам потрібно переїхати до його мами. Ну а я, звичайно, проти!

В один прекрасний день мій чоловік каже мені, що нам треба переїхати до його мами, так як його сестра Наталя не може, бо в неї маленькі діти і чоловік проти переїзду. А я, думаєте, від такої новини в долоні ляскаю? Я категорично проти цієї ідеї. Пояснюю чоловікові, що у дітей тут школа під вікном, гуртки і в квартирі все облаштовано так, як я давно мріяла.

Знаєте, що відповів мені чоловік? Сказав, що йому мама говорила, про те яка я насправді! Вічно ця фраза «Мама говорила». Ми з чоловіком в шлюбі 10 років і немає ніякого спокою від його мами. На початку наших відносин вона говорила, що я не підходяща кандидатура в невістки, потім вона почала говорити, що я погана мати, і ще вона говорила, що жити ми з нею повинні в її квартирі, а не в моїй двокімнатній. Ну, звичайно, в моїй квартирі вона не зможе за мною спостерігати, і тикати пальцем в усі справи. Добре, що я не стала вестися у неї на поводу і напоумила чоловіка. Але вона продовжувала говорити про переїзд.

Що вона тільки не придумувала, коли дізналася, що ми зібралися робити ремонт в моїй квартирі, давила на жалість, маніпулювала. Морально було важко, але ремонт ми все одно зробили. Тоді вона свою квартиру переписала на Наталю, щоб не мені, не нашим дітям, не чоловікові, нікому не дісталося ні метра її квартири.

Наших з чоловіком дітей вона взагалі не визнавала за рідню. Так-так, смішно подумати, а так все і є. Вона переконує мого чоловіка, що діти чужі, не схожі на нього. Добре, що чоловік маму не слухав, хоча йому, було, не просто знаходиться між двох вогнів. Він розумів, що у нього сім’я і діти, треба приділяти увагу нам, а з іншого боку мама, яка його виростила і вигодувала.

На четвертому році шлюбу я все-таки не витримала, ця була остання крапля мого терпіння, до цього я ще хоч якось намагалася бути не сприймати все близько до серця, але всьому приходить кінець.
На дні народженні сина Наталі, де зібралися її батьки, свекруха сказала при всіх, що мої діти не від її сина. Я тоді не стала вступати в конфлікт, щоб не псувати свято всім оточуючим, а просто встала, зібрала речі і пішла. Пішла назавжди.

Того вечора я сказала чоловікові, що більше ніколи не буду з нею спілкуватися. Він зрозумів мою позицію, більше до цього не поверталися. Він продовжував її відвідувати, зрідка привозив наших дітей, бо вона від них не в захваті була, ну й добре.

Шість років я жила спокійно, забула про її існування, діти теж, вона їх не кликала навіть в гості. Але тут мені чоловік повідомив, що у неї онкологічне захворювання, їй залишилося жити трохи менше року. Я йому дуже сильно співчувала, мені дійсно шкода, що він втратить мати. Я була не проти того, що він купував мамі ліків з наших спільних грошей, навіть підтримувала його в цьому. Але їй був потрібний цілодобовий догляд. І з цим проханням він до мене звернувся, так його попросила мама.

pixabay.com

Наталя, яка до заміжжя жила у неї, і кому переписана вся квартира, не може, а я, ненависна невістка, повинна їй допомагати, та ще й звільнитися з роботи заради неї. Я була в люті від примхи свекрухи. Тут же набрала номер Наталі і сказала, щоб вона переїжджала до неї і доглядала, але ми не будемо, але вона тут же почала нити, що якщо вона туди переїде, то вони пересваряться з чоловіком і вона залишиться одна з маленькими доньками.

Я сказала чоловікові, що мені все одно, що Наталя не може, нехай з нею вирішує питання. А я цю обіцянку, яку дала ще 6 років тому, порушувати не буду.

Знаєте, що він сказав? Сказав, що я не вмію прощати. Прощати її знущання? Уявляю цей рік, я цілий день у неї, вона мене гнобить, діти вередують від того, що змінили школу, чоловік приходить пізніше додому, тому що їздити треба далі. Це жах!

Я сказала, що якщо йому треба, то нехай сам звільняється і сидить з нею вдома, там моєї ноги не буде. І він пішов, сказав, назовсім, але думаю, коли все закінчитися він змінить свою думку і прийде вибачення просити. Не знаю тільки, чи варто прощати його. Але не про це мені зараз треба думати.

Ще Наталя почала на мене насідати, робити мене винною, говорити, що я погана дружина, не можу підтримати свого чоловіка в такий непростий час, дітей залишаю без чоловічого виховання. Ми з нею теж посварилися, вона така ж, як і її мати, щось їй говорити марно.

Я ще подивлюся, як мій чоловік буде про неї говорити, коли вона попросить його виселитися з квартири матері, яка за заповітом буде її. Не думаю, що вона залишить його там жити.

А ви б переїхали до такої свекрухи? Як ви б поступили в такій ситуації? Або заради збереження сім’ї пішли на будь-які умови? А якби чоловік після всього цього повернувся, вибачили б?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close