Мама заявила, що продала свою квартиру і витратила всі гроші, тому переїжджає жити до мене

У мене було важке дитинство, мою сім’ю не можна було назвати нормальною. Хоч батьки і жили разом, але кожен був сам по собі. Мене виховувала бабуся.

Ми жили в трикімнатній квартирі, а одну кімнату мама почала здавати в оренду. Квартиранти надовго тут не затримувалися, бо вдома у нас було брудно. Я в своїй кімнаті завжди намагалася підтримувати чистоту, але у всій квартирі я не могла ні на що вплинути.

Моя мама звинувачувала мене у всіх своїх бідах. Через мене, виявляється, вона не ходила на роботу, моє народження перекреслило її кар’єру раз і назавжди, і взагалі я завжди наводжу безлад в будинку. Ми не особливо ладнали, я намагалася не звертати увагу на її звинувачення, але спілкуватися нормально ми не могли. Я пішла з дому в 16 років. Спочатку жила у друзів, потім знайшла роботу і почала орендувати житло.

Хоч ми і жили окремо, я все одно намагалася допомагати мамі. Вона накопичила борги за квартиру, хоч і здавала її. Я двічі брала кредит, щоб погасити заборгованість. Я просила, щоб вона оплачувала комунальні послуги, але мама весь час тільки обіцяла і продовжувала збирати борги.

У 23 роки я познайомилася з хлопцем, ми зустрічалися з ним трохи більше року. Коли виявилося, що я чекаю дитину, хлопець пропав. Я розгубилася і не знала, що мені робити. Сама я б не потягнула дитину і орендовану квартиру. Подзвонила мамі, а та, на мій подив, сказала, щоб я переїжджала до неї.

Мені здавалося, що мама змінилася, що тепер у нас все налагодиться. Перші два місяці все було ідеально. Ми іноді навіть розмовляли, чаювали. До народження дитини я намагалася відмити квартиру, але мама не намагалася допомогти, їй було все одно. Але я думала тільки про те, що мені є де жити.

Я продовжувала ходити на роботу, а мама іноді сама купувала продукти і навіть оплатила комунальні. А потім виявилося, що вона живе в кредит і розраховує на те, що я все погашу. Потім народилася дитина і все стало ще гірше. Мама знову здавала кімнату, а потім ще й собаку завела. У цьому дурдомі у мене кілька разів пропадали гроші. На кухні постійно сиділи якісь мамині знайомі, коли я хотіла розігріти їжу. Я зрозуміла, що мама не зміниться, зібрала свої речі і поїхала з дитиною до подруги.

Я знайшла хорошу роботу, знову орендувала житло. Дочка підросла, їй вже 7 років. За ці 7 років мама жодного разу не поцікавилася, як у нас справи. А тиждень тому вона зателефонувала зі звинуваченнями, мовляв, я не допомагаю рідній матері. Вона не дуже добре себе почуває, грошей у неї немає. А квартиру мама продала 5 років тому і переїхала в маленьку однокімнатну. Природно, всі гроші вона витратила і чекає допомоги від мене. Іноді мені не хочеться про неї думати зовсім, але я сама мама і розумію, що ми рідні люди.

pixabay.com

Вона тепер проситься переїхати до мене, а її квартиру здавати, щоб погасити нові борги та на щось жити. А я немаю жодного бажання приймати її у себе. Як мені правильно вчинити? З однієї сторони, чому вона згадала про мене тільки зараз? Де була всі ці роки? А з іншої, це ж моя рідна мама, не можу я залишити її на вулиці?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close