Мама вирішила вийти заміж в 67 років. Досі не можу їй цього пробачити

Коли мама повідомила мені, що хоче вийти заміж, я подумала, що вона просте жартує, їй ж уже 67 років. Але, на жаль, все виявилось правдою.

Моя мама давно живе сама. Тата не стало ще 25 років тому. Я вже дуже давно не живу з мамою. Коли мені було 17 років, я поїхала вступати в місто. А мама так і залишилась в селі. Тут я вийшла заміж, народила дітей. Ми декілька разів на місця приїжджаємо до неї та відвідуємо її.

Мама моя ще цілком здорова, дуже гарно виглядає на свої роки і зі всім дає собі раду сама. Ми тільки фінансово допомагаємо їй, щоб було легше. А тут я раптово дізнаюсь, що вона хоче офіційно одружитись вдруге. Для мене це як зрада з її сторони. Вона так не повинна поступати зі мною. Наречений її ровесник, старий знайомий. В юності вони зустрічались, і ось життя звело їх знову.

Хоч я була проти весілля, моя мама мене не послухала. Вона все ж узаконила стосунки з цим чоловіком. Ми з чоловіком і дітьми на цьому святі присутні не були. Таке рішення я прийняла, і вважаю, що в її роки можна було обійтись і без святкування. Могли б собі жити разом просто так. Без всіляких офіційностей.

pexels.com

Я й досі не можу з цим змиритись. В моєї мами великий та дуже гарний будинок. Я звіти вже давно виписалась. А мамин чоловік нічого свого немає. В нього 3 дітей та ціла купа внуків. Ось в мене і назріває логічне питання, чи не розраховує він отримати цей будинок як спадок? Тепер коли вони офіційно одружені він може претендувати на майно, яке я вважаю, зовсім не належить йому і близько.

Все життя я працюю на двох роботах. Чоловіку теж все легко не дається. Ми живемо в маленькій квартирі з дітьми. І ось син почав орендувати окрему квартиру. А донька вагітна, живе з нами поки чоловік на заробітках. Я навіть просила її пожити в бабці, там добре, свіже повітря та природа. Все, що потрібно вагітній жінці. Але це тепер не можливо.

В моєї мами почалось нове життя, і ми навіть не спілкуємось. А нещодавно мені подзвонила її сестра. І давай мене повчати. Мовляв, я не гарно поступаю з мамою, і вона теж має право на щастя не дивлячись на роки. Вона каже, що треба в будь-якому випадку радіти за маму, а не думати за нерухомість. Це некрасиво і дуже низько – думати про спадок, при живій мамі.

Я думаю, що моя позиція зрозуміла. Цілком можливо, що в спадок замість великого заміського будинку ми можемо отримати чужого діда з купою болячок. І ще й додачу бідні родичі, які навряд чи забудуть про мамин будинок. Тому, я все-таки вважаю, що в цій ситуації не я винна, а моя мама.

А як ви думаєте?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close