Мама купила автомобіль, а діти образилися на неї

Коли Віра Петрівна вийшла на пенсію, вирішила здати на права. Вона ще в молодості мріяла, як буде онуків на машині катати, а потім няньчитися з ними, поки батьки не повернуться з роботи.
Онуків Бог послав чимало: дочка народила двох дітей, та й син онука подарував.

Для реалізації мрії не вистачало тільки машини. Жінка довго думала і вирішила оформити кредит на авто. Коли сіла вперше за кермо, заплакала від щастя. Однак було одне велике «але» – перед дітьми соромно було. Адже вони кожну копійку рахують, дітей на ноги ставлять. То ремонт затіють, то дітей на море повезуть.

Віра Петрівна завжди дітям допомагала фінансово, нікого не обділяла. Але коли у неї кредит з’явився, вона сама ледве кінці з кінцями зводила, тому «лавочка» прикрилася.

Виявилося, не дарма мама боялася – син відразу на неї розсердився:
– Мама, навіщо тобі в твоєму віці машина? Я б тебе в магазин сам звозив.
Дружина сина навіть розмовляти зі свекрухою не хотіла. Перестала трубку піднімати і онуків до бабусі не пускає.

Дочка спокійно сприйняла новину. Вона лише відвела в сторону погляд і пробурмотіла:
– Акуратно їзди, у тебе ж тиск, та ще із зором проблеми.

Образилася Віра Петрівна. Адже вона хотіла приємною новиною поділитися, а діти відразу біду закликають. Коли вони за кермо сідали, вона тільки доброї дороги бажала. Причому тут вік?
Згодом діти заспокоїлися і почали користуватися мобільністю матері. Бабуся онуків зі школи забирала і на гуртки відвозила.

Потім невістка, сидячи в декреті, вирішила, що їй треба терміново на права здати. Свекруха її на навчання возила, а сама з онуками няньчилась в цей час.

Коли дружина сина, отримала права, він відразу до мами прибіг:
– Мама, ми з дружиною часто сваримося останнім часом. Я ще свою машину не виплатив, а вона теж хоче. Віддай їй свій автомобіль, ну тобі навіщо? Допоможи нам, сім’я ж руйнується. Ти ж вдома сидиш, ось і сиди.

Син дивився прямо в материнські очі і сподівався, що вона сама про все здогадається. Але його слова лише збентежили матір, вона заплакала:

– Я онуків мріяла возити все життя. Цього не достатньо? Я завжди вам допомагала, кожного вивчила і по квартирі купила. Нічого тобі вже скаржитися, дорогий син. Гріх це … Я з молодих років мріяла про свою машину. Нехай твоя Таня попрацює, покрутиться, тоді і на свій автомобіль грошей назбирає.
Син встав і пішов, навіть не попрощався з матір’ю.

freepik.com

Віра Петрівна відчувала себе винуватою. Вона хотіла побачитися з онуками, але діти всіляко ігнорували її дзвінки. Бабуся купила гостинці і поїхала сама, правда, зустріли її аж ніяк не тепло.
Невістка відразу голову відвернула і в спальню пішла. А син теж відмовлятися почав:
– У мене справи. З дітьми програєш, закриєш їх на верхній замок.

Після такого прийому Віра Петрівна дуже засмутилася.
Вона хотіла помиритися з дітьми, але, мабуть, їм тільки машина потрібна. Чому вона повинна віддавати свою мрію таким невдячним людям?

А хіба з віком щось змінюється? Люди на старості хіба мріяти не можуть і кермо крутити? Їй жити завжди тільки заради дітей?
Може, вона тільки жити і почала!

Довго таїти образу Віра Петрівна не стала, хоча дуже боліло її материнське серце. А син так і не спілкується з мамою. Нехай тепер його совість мучить …

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close