Коли ми з ним прощалися, він не відпускав мене, притискаючи все міцніше і міцніше

Ще будучи студенткою, я була на практиці в дитячому літньому таборі. Довелося побувати в таких мальовничих місцях, що важко описати словами. Це було прекрасно. Я їхала на практику з невгамовною жагою до знань і бажання возитися з дітьми. Я навіть не могла припускати, що після моєї першої практики все життя перевернеться з ніг на голову …

balala.com.ua

Я з великим задоволенням грала з дітлахами і проводила заходи з різними кумедними сюжетами.
Біля головного корпусу був розташований ще один, спеціально для дитбудинку дітей. Одного разу їх вихователька попросила мене підмінити її, тому що терміново кудись потрібно було відлучитися. Я із задоволенням погодилася, тому що завжди була небайдужа до таких дітей, тому хотілося оточити їх турботою і увагою.

Ми відразу ж з ними порозумілися. Тоді я розповідала численні міфи і легенди Давньої Греції, які обожнюю, тому повернувшись, колега була ошелешена тишею і увагою вічно невгамовних вихованців.
На наступний день вона знову попросила мене прийти до дітей, тому що вони дуже вже просили. Так їм сподобалося зі мною. Я була тільки рада зайвий раз провести час з цими, скривдженими життям, дітьми. Серед них був дуже особливий хлопчик, якого я відразу помітила. Білявий, з великими блакитними очима, він завжди розштовхував всіх, щоб ближче сісти до мене і уважно слухав мої розповіді.

Мишко, так його усі називали, цілими днями крутився біля мене. Вже тоді я прив’язалася до нього всією душею. А одного разу мені вдалося на вихідні відпросити його, щоб звозити його в місто і погуляти в парку, сходити в кінотеатр. Не думала, що це буде так легко. Директор табору з легкістю погодилася.

Мишко був неймовірно радий, і він лише вимовив:
– Що, серйозно?
– Абсолютно, – сказала я,- ну, звичайно ж, якщо ти пообіцяєш добре поводитися.
– Обіцяю, обіцяю! – вирвалося у хлопчиська, якого переповнювало щастя.

І не підвів мене Мишко. Спочатку ми гуляли в парку, каталися на каруселях, потім їли морозиво і солодку вату. У табір повернулися втомленими, але нескінченно щасливими.

Протягом усіх наступних днів ми з Мишком були нерозлучні. Але настав час повертатися мені додому, а Мишкові – в дитячий будинок. Коли ми з ним прощалися, він не відпускав мене, притискаючи все міцніше і міцніше. Його великі сині очі переповнював смуток. А коли я все ж сіла в машину і їхала, Мишко біг за мною, поки це було можливо.

Коли я повернулася додому, зрозуміла, що не уявляю більше свого життя без цього хлопчика. Тому все пояснила мамі і вона мене підтримала. Так в нашій родині з’явився цей маленький зворушливий хлопчик, якому хочеться дарувати любов і радість.

 

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close