Коли я була потрібна, «матусею» називали. А тепер – «не заважайте нам жити»

Раніше невістка потребувала моєї допомоги. А як діти виросли, я стала одразу не потрібна. Тільки й гарчить у трубку: “Досить нас смикати!”.

pixabay.com

Син одружений вже 8 років. На весілля ми з чоловіком молодятам подарували квартиру, тому вони ні дня не блукали по орендованих квартирах. Власним коштом зробили там ремонт, обставили меблями та технікою. Невістка була на сьомому небі від щастя.

Ми добре спілкувалися. Я особливо в життя молодої сім’ї не втручалася, приходила лише тоді, коли кликали. Я ж розуміла, що у них свої справи та турботи. До того ж у мене була пекельна свекруха, і я не хотіла з неї брати приклад. Невістка сама господарювала, а свою думку я тримала при собі.

Через рік після весілля я дізналася, що незабаром стану бабусею. Я пообіцяла допомагати, бо збиралася виходити на пенсію. З перших днів невістка почала телефонувати і запрошувати мене. Її батьки жили в іншому місті, тож розраховувала вона лише на мене. Я практично жили з дітьми спочатку, адже онук був примхливий і погано спав. Та й спочатку Юля навіть боялася підходити до сина, тому всім займалася я.

Перші місяці молода мама навіть не купала дитину – це робила я. Навіть якщо я йшла додому, мій телефон не замовкав. Юля була дуже тривожною мамою, і все розповідала мені.

Жилося мені нелегко, адже я вже немолода. Коли вже невістка увійшла в роль, стало простіше. Але все одно регулярно кликала мене до себе, щоби поспати, прибрати або сходити з чоловіком у кіно. Навіть коли онук у садок пішов, я сиділа на лікарняних. Я шила йому костюми на свята і ходила на батьківські збори.

Артемко виріс у мене на очах. Онук був моєю віддушиною. Син запевняв, що вони мене завжди підтримають і не залишать одну. Я вірила в це.

Минали роки. Артем виріс. Та й сваха переїхала до нашого міста. З того моменту ставлення невістки до мене одразу змінилося. Їй не потрібна була моя допомога.

А ось мені не завадило б допомогти. Я залишилася одна зовсім, ще й здоров’я підвело. То кран зламався, то ще щось. Я не знала, що з цим робити. Синові дзвоню — а він завжди незадоволений. Пообіцяє прийти і все ніяк. Якось зателефонувала невістці, а вона мені каже:

— Скільки нас можна діставати? Викличте сантехніка, сходіть у сервісний центр. Та й зрештою знайдіть собі якусь подругу. Ви нас завжди смикаєте по дрібницях!

Звісно, мені стало прикро. Я раніше серед ночі зривалася, щоб допомогти їй. А тепер отримала таку подяку. Артем до мене практично не приходить – на іншу бабусю перейшов, не до мене йому.

Я вирішила не нав’язуватись. Житиму собі скільки відведено. Я не жалкую, що завжди приходила на допомогу, моя совість чиста. А витівки дітей на їх совісті.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close