Хотіла допомогти однокласниці, вирішила зробити добру справу, але заплатила сповна за благі наміри

Як і багато її ровесників, Любов після навчання поїхала в місто влаштовувати своє життя. І у неї вийшло. Своя квартира і непогана робота були тому підтвердженням. Справжня гордість для всієї родини.

Зрозуміло, Любов ніколи не забувала про своїх рідних, які залишились в селі. Вона регулярно приїжджала до батьків, щоб провідати їх та подихати свіжим повітрям.

Одного разу під час чергової такої поїздки до батьків, її мати почала цікавитися квартирою дочки. Мовляв, чи знайдеться у неї місце для однієї людини. На зустрічне запитання Любові про причини подібного інтересу, мати відповіла розповіддю про доньку подруги.

– Річ у тім, що Таня все ніяк не може влаштуватися на роботу. Тут не беруть, так може хоч в місті хто візьме?

Любов досить добре пам’ятала Таню, адже вони були однокласницями. Хоч вони і не особливо дружили, для Любові не було проблем допомогти Тані. Зрештою кожен заслуговує допомогу знайомих. Тим більше, що час уже підтискав. Тані, як і Любові повинно виповнитись 32 роки.

На тому й вирішили, що Любов забере з собою Тетяну і дасть їй житло поки та не стане на ноги. І поки нова сусідка шукала роботу, вона не цуралася і прибрати за собою і чимось по господарству допомогти. Це було цілком справедливо, адже Любов не брала плати і нічого не вимагала від Тетяни за житло. Десь через тиждень та все-таки знайшла роботу. Це було і добре і не дуже.

Спершу Любов не звертала уваги і намагалася ставитися з розумінням до колишньої однокласниці. З тих пір як Тетяна влаштувалася на роботу, вона перестала допомагати по дому і взагалі навіть забувала елементарний догляд за собою. З думкою про те, що людині поки потрібно звикнути до нового життя, Любов домивала посуд за Тетяною.

Так пройшли 2 тижні. Любов не думала, що її терпіння лопне так швидко. А сталося все після відвертої розмови з Тетяною.

– Я, звичайно, все розумію. Але було б просто чудово, якби ти хоч трошки за собою прибирала.
– З якої радості? – з подивом запитала Тетяна. – Хіба це мій будинок, що мені за ним стежити потрібно? Тут взагалі мого нічого немає. Тому я не вважаю, що щось маю тут робити.

pixabay.com

Любов не кричала і навіть не підвищувала голос. Їй не хотілося витрачати свої нерви на цю людину. Тому дуже спокійним, але впевненим голосом вона промовила:

– Добре. Тоді тобі пора шукати своє власне житло. З сьогоднішнього дня ти будеш спати тут, в кухні. Можеш нічого не прибирати, але щоб через 2 тижні я тебе тут не бачила.

Тетяна виїхала через тиждень. Вони з Любов’ю майже не розмовляли, а замість прощання жінки побажали один одному удачі.

Зрозуміло, від Тетяни Любов так і не почула жодного слова подяки. Чомусь її це не здивувало. Хоча образа все ж була. Адже намагаєшся допомогти людині, а у відповідь нічого. Ось так і допомагай колишнім однокласницям.

Ну нічого. Ось приїде Любов знову в гості до матері, буде їй що розповісти. І як тепер варто ставитися до тих, хто нехтує добротою людей? Хто навіть простого «дякую» сказати не може?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close