Історія жінки, яка накрила святковий стіл та пішла від свого чоловіка

Встала о шостій ранку, щоб усе встигнути. Вчора зробила нарізки для салатів та спекла коржі для торта. Сьогодні потрібно зварити крем і просочити бісквіт. Приготувати закуски, кілька м’ясних страв та, якщо встигну, заливне.

Через чотири з половиною години на кухні залишилося лише розкласти всі страви на столі та дістати прилади. Нарешті зняла фартух, який за стільки років просто стала ненавидіти, і пішла до спальні. Рюкзак старий, зате міцний і місткий. Я зібрала свої мізерні пожитки ще позавчора. Ну все, думаю, настав час.

pixabay.com

Стукаю до кабінету чоловіка. Як завжди, зараз мені роздратовано скаже, що зайнятий. Він завжди зайнятий. Здається, все, що його хвилює у житті, – це робота. Але саме працелюбність, надзвичайний інтелект і прагнення пізнання нового дев’ятнадцять років тому мене й підкорило в ньому. Усі хлопці на тлі Діми одразу ж стали нецікавими. Я ніколи не відчувала нестачі уваги від протилежної статі. Пригадую, як одногрупники навіть сильно посварилися за місце зі мною за однією партою. Я звикла до розкішних букетів квітів та інших знаків уваги від наполегливих шанувальників. Але Діма був не такий.

Ми називали його ботаном та дивним ученим. Постійно сидів у задніх рядах і захоплено читав стоси книжок. Залишався на додаткові лекції та любив розмовляти з викладачами про наукові дослідження після пар. Він був дуже сором’язливим хлопцем. Мені захотілося потоваришувати з ним, дізнатися як людину. Діма був зовсім несхожим на інших молодих хлопців.

Спочатку десь років зо два ми просто дружили. Він допомагав мені з вищою математикою та вивченням іноземних мов. А я приходила до нього до гуртожитку з домашньою випічкою. Діма був високим і дуже худорлявим хлопцем. І тому я вирішила дякувати йому за наше репетиторство своїми пирогами та тортиками.

Пам’ятаю, якось бігла з чергового побачення з самозакоханим дурним залицяльником до Діми в гості. Відчайдушно хотіла поділитися своєю злістю на хлопців, котрі намагалися зі мною зав’язати стосунки. Всі такі банальні та передбачувані! Ці їхні жарти про вульгарності! Діма тоді розсміявся і обійняв мене. І мені так добре раптом стало. Я відчула до нього особливу ніжність. Як пізніше виявилося, він давно був у мене закоханий. Але навіть не думав, що такі дівчата, як я, колись звернуть увагу на такого, як він.

Я постукала у двері до чоловіка, зайшла і сказала, що йду.
– Добре, а коли за стіл?
– Дімо, я зовсім йду. Я втомилася щодня чекати, коли ж нарешті це закінчиться. Сил більше немає, я йду, прощай. Їжа на столі, холодні закуски та заливне в холодильнику. Гарного Нового року тобі.

І тільки після цих слів чоловік відірвався від роботи і подивився на мене. Виглядав приголомшеним. Я пішла взуватись. Коли одягала пальто і виходила з дому, почула, що він біжить за мною і просить поговорити. Але він упустив свій шанс. Скільки разів я просила Діму поговорити зі мною, просила вислухати про те, як мені важко. Але він завжди був зайнятий, завжди поспішав на конференції, а потім удома займався своїми справами. Ну ось, любий, час минув.

Чи хотіла я залишитися і таки поговорити? Так, частина мене просто мріяла про це. Але треба поважати себе. Я стільки років потребувала його уваги, обіймів, душевних розмов. Стільки років терпіла холодну відстороненість та емоційну порожнечу. Настав час згадати про себе і відійти від цієї жертовності. Досить переступати через свої потреби та бажання заради іншої людини. Він навіть не цінував цього! Просто жив зі мною, бо так зручно. Але якщо чесно, самотність він любить куди більше, ніж проведення часу з ким-небудь. Навіть із дружиною та дитиною. Ні, йому потрібна лише робота та наука.

Коли ми одружились, Діма обіцяв мені щасливе сімейне життя. Так, він справді намагався бути добрим чоловіком і навіть батьком для нашої дочки. Але все-таки потяг до знань та наукових відкриттів швидко переміг. Я вже звикла слухати вічні вибачення чоловіка за те, що він не приділяє мені і дочці часу: «Мила, я ж для нас намагаюся, хочу нас забезпечувати. Хочу, щоб нам на все вистачало, і ми нічого не потребували».

Але тільки нам і так всього вистачало. Двотижнева відпустка на морі не перекривала відсутність уваги чоловіка протягом усього року. Так, ми їздили на класні курорти. Могли собі дозволити харчуватися у ресторанах та відпочивати на повну котушку. Але це не робило мене чи дочку щасливішою. Нам не вистачало звичайної уваги.

Дочка хотіла, щоб тато читав їй казки на ніч. І забирав після школи, водив у парк та на атракціони. Хотіла, щоб він дивився з нею хоч іноді мультики та проводив вихідні разом. А мені не вистачало романтики. Ми не ходили на каву сто років, не ходили до кіно та театрів. Не їздили на природу посмажити сосисок та купатись в озері. Не вибирали разом у магазинах декор для дому, постіль, килимки та пледи.
Я все чекала, коли він нарешті згадає про те, що я жінка. А не просто кухарка та прибиральниця. І ось коли дочка вступила до університету, зрозуміла, що настав час щось міняти. Так, нехай я можу собі поки що дозволити винаймати тільки кімнату. І нехай доведеться спочатку харчуватися пісними супами. Та й нічого.

Зачинила двері до квартири і відчула себе щасливою. Вперше за п’ятнадцять років. Дістала з кишені відкладені гроші та пішла до салону краси. Пора б згадати, що таке манікюр та свіжа стрижка. А після цього у планах купити собі нову сукню. Красиву та облягаючу. Хочу знову відчути себе жінкою та почати жити.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close