Історія моєї попутниці повністю змінила мої погляди на життя

Я повертався додому з відрядження. Мені вдалося купити квиток на нижню полицю, і я сподівався, що зможу добре відпочити в дорозі. Тільки я встиг знайти своє місце, як побачив, що до мене прямує літня жінка. Їй було десь років сімдесят. Вона тягнула за собою велику сумку на коліщатках.

«Ця бабуся точно буде моєю сусідкою. Зараз буде просити, щоб я їй поступився місцем. Прощайте, мрії про нормальний відпочинок! » – подумав я.

– Подивіться, це моє місце чи ні? У мене повинна бути нижня полиця! – сказала бабуся і простягнула мені квиток. У бабусі і правда виявилася нижня полиця.

«Навіщо кудись взагалі треба їхати в такому віці?» – подумав я.
Жінка розклала свої речі і сіла на своє місце. Нам пощастило: верхні полиці над нами були вільні.

Реклама

Я трохи засмутився через те, що у мене була така супутниця. Я думав, що мені буде нудно. Про що я можу з нею говорити? Потім провідниця принесла нам білизну. Жінка все швидко застелила, а потім мені і каже:

– Мабуть, не висплюся я сьогодні. У мене вдома ліжко м’яке, а тут все таке тверде. Мене звуть Клавдія. А вас як звуть?
– Сергій.
– А по батькові?
– Можна просто Сергій. Без батькові.
– Можна, можна. Ти ж ще молодий. Ти до когось в гості їдеш?
– Ні, додому з відрядження повертаюся.
– Додому – це добре. А ось я з дому їду. Навіть не думала, що наважуся на таке в мої-то роки. А ось зважилася.

Мені здалось, що жінка ось-ось заплаче. Навіть соромно мені стало за якесь таке ставлення до неї на початку. Я поцікавився куди вона їде, хотів якось підтримати розмову.

– До доньки своєї їду. Давно ми з нею не бачились, – сказала жінка і заплакала.
– Чого ж ви плачете? Тут радіти треба.
– Я радію. Я думала, що вже ніколи її не побачу.
– А що у вас сталось? Втратили одна одну?
– Можна і так сказати. Самі винні. Змагались постійно в кого характер сильніший. Вона горда, і я теж. Не змогли вчасно свою гординю сховати. Тому не бачились ми дуже багато років. Чоловік помер, коли доньці було 6 років. Я ростила її самостійно. Як тільки вона підросла ми почали з нею багато сваритись. Від мене хотіла заміж втікнути. Вийшла за першого ліпшого. А через рік розлучились.

А я тоді її підтримати не змогла. Слова доброго не сказала. Далі сварила, дорікала. Так ми з нею багато років і прожили. А 7 років тому так сильно посварились, що вона квартиру продала і поїхала в інше місто, щоб від мене подалі. Я дуже за неї хвилювалась. В мене вже онучка є. Я її не ще бачила. А донька другий раз заміж вийшла. Важко на душі мені. Ми ж рідні люди, не можна так. Потім донька мені почала дзвонити часто стало. Ми зрозуміли, що обидві винні в тому, що не могли спілкуватися нормально. Так вона мене до себе в гості покликала. Я довго не могла зважитися на таку далеку поїздку. А потім все-таки зважилася. Я ж не знаю, скільки ще проживу. Здоров’я-то гірше кожен день стає. Старію адже.

Реклама
pexels.com

Довго я думав над словами цієї жінки. Згадав, що я дуже рідко відвідую свою матір, яка живе в селі. Недалеко від неї живе моя сестра.З нею теж майже не спілкуюсь. А після розповіді жінки зрозумів, що багато речей в житті робив не правильно. Ми з Клавдією говорили дуже довго. Вона виявилася дуже цікавою жінкою.

Коли ми виходили з вагона, я допоміг їй винести сумку з речами і гостинцями для дочки і внучки. На пероні Клавдію зустрічала дочка. Вони обнялися, поцілувалися, а потім розплакалися. Це була дуже зворушлива зустріч.

Я був радий за них. Я зрозумів, що у них з дочкою тепер все буде добре. Коли я приїхав з вокзалу додому, то відразу ж подзвонив матері. Сказав, що я вже повернувся. Повідомив, що через два дні приїду до неї в гості. Вона так зраділа!

Після цієї зустрічі я змінився. Часто навідуюсь до мами і сестри. Ледь не щодня дзвоню і питаю як справи у них. Добре, що я тоді зустрів ту жінку. Що вона опинилась моєю попутницею. Довго б я без неї жив не правильно!

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker