Як же мені прикро, що мої діти мені зовсім не допомагають

Ми з чоловіком виростили і виховали двох дітей: сина і дочку. Ми допомогли їм здобути вищу освіту, допомогли купити житло, виростили і виняньчили онуків.

pixabay.com

Шість років тому чоловіка не стало. Тепер я живу сама. Прожити на одну пенсію мені дуже важко. Якщо потрібно ще купити ліки чи щось з одягу, то взагалі сиджу майже голодна. Доводиться дуже сильно економити.

І син, і дочка прекрасно знають, як я живу. Знають вони, і яку я маленьку отримую пенсію. Але вони ні разу не запропонували мені допомогу. Я один раз сказала:

– Мені так важко. Можливо, ви будете мені допомагати оплачувати комунальні послуги?

Дочка сказала, що у неї у самої борги, кредити і постійно не вистачає грошей. А син взагалі вдав, що мене не почув.

Ви можете подумати, що у моїх дітей немає можливості мені допомагати. Але це не так. Я це точно знаю. І син, і дочка живуть дуже добре. Вони щороку їздять відпочивати за кордон на дуже дорогі курорти. І машини у них теж є. На роботу вони громадським транспортом не їздять ніколи.

У сина всіма фінансами займається невістка. Вона не дасть йому грошей для того, щоб мені допомогти. А дочка тільки себе любить. Вона постійно собі різні обновки купує. Дочці своїй теж.

Мені так прикро стає, коли моя сусідка починає розповідати про те, що діти їй і комуналку оплачують, і продукти купують. А ще вони навіть її на море завжди з собою беруть.

Я ж теж для своїх дітей свого часу все робила. Не шкодувала ні сил, ні здоров’я. Аби у них все було, аби вони були не гірше за інших. І ось яку подяку за все отримала. Раніше я іноді у сусідки грошей позичала. А тепер перестала це робити: соромно. Раптом вона запитає: а чому ж мені діти мої не допомагають?

Ми з братом завжди своїм батькам допомагали. Хоча вони нас про це ніколи і не просили навіть. Ми приїжджали до них в гості завжди з повними сумками гостинців. На зиму ми купували їм дрова і вугілля.

Я не знаю, як живуть на свою пенсію інші пенсіонери. Але я нормально прожити на цю пенсію не можу.
Коли мій чоловік був живий, але вже був на пенсії, то він ще працював. Ми дуже сильно допомагали грошима нашим дітям. Вони все це забули. Треба було не їм допомагати, а відкладати ці гроші собі на старість.

Як жити далі я не знаю. Я зрозуміла, що на допомогу з боку дітей сподіватися не варто. Десь помилилися ми з чоловіком, коли виховували своїх дітей. Такими невдячними егоїстами вони у нас виросли.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close