Як пояснити дорослим дітям своє небажання влаштовувати їм застілля

Я батько двох дітей. В мене вже є три онуки. Я пенсіонер. Мені 65 років і 38 із них я присвятив морю. Спершу я був простим матросом, через деякий час мене підвищили, потім ще й ще… Не приховую, за це час мені вдалося трохи накопичити собі на старість, а як інакше, не жити ж на одну тільки пенсію? Але розповім все по порядку.

pixabay.com

В мене є діти: Єлизавета 32 роки та Ігор 34. У них є діти, тобто мої онуки: Юля, Саша та Федя. Більшість часу вони мене й не бачили, повторюся, я був у морі. Моя тепер вже покійна дружина все несла на своєму горбі: і школу, і інститут, і навіть виховання деяких онуків.

Не скажу, що я дуже сімейна людина, але сім’ї мені іноді не вистачало. Були й тривалі перебування вдома, так. Але хіба це добре для таких, як я? Мене одразу ж тягнуло на роботу. Тут, на березі, я сварився з рідними, любов випити і міг зірватись на дітях. Але не дивлячись на це я не вважаю себе поганим, навіть деякі сусіди були гірші за мене, а в них одна турбота: ходи на роботу та спати лягай.

Не буду тут розписувати своїх пригод, як якийсь літературний герой, скажу лише одну — побачив я чимало цікавого. Але ще з дитинства терпіти не міг людей похилого віку, які вчать інших як правильно жити. Так що тримати язика за зубами вмію.

Дружини раптово не стало 5 років тому. Я думаю, її добила важка робота та негативні думки. Лікарі сказали свою версію, але її вже не пам’ятаю. Так ось, після цього мої діти сказали мені, що не хочуть зі мною спілкуватись. Так мені і сказали: «Це все через тебе. Ти був поганим чоловіком і батьком, і ми знати тебе не хочемо».

Що ж зробиш, треба жити далі. Я згодом знайшов нову жінку молодшу за мене на 22 роки. Не бачу в цьому нічого дивного, та й чужа думка не турбує зовсім. Ми купили невеликий будиночок за містом і з того часу в ньому живемо. Вона на ділянці вирощує усілякі овочі-фрукти, а я в цьому нічого не розумію. Але, в принципі, мене все влаштовувало донедавна.

Місяць тому або близько того, ми зустрілися з моїми дітьми. Я та Яна (моя жінка). Розговорилися, посиділи в кафе і всі передружилися. Я був дуже радий, що нарешті помирився з дітьми, нехай і пізно. А ось Яна зраділа, схоже, набагато більше. Покликала всіх у гості. Ну, вони й прийшли наступного вечора. Спочатку тихо і культурно, а потім із піснями та танцями. Добре, хоч онуків не взяли.

Тепер, ось, приходять майже через день. Не те щоб вони мене об’їдають (хоч і не без того), але спокою нема. Я можу піти в магазин або ще кудись прийти, а вони вже з Яною телевізор дивляться. Щасливі такі на вигляд.

Вони приходять і починаються танці до ранку без жодної випивки. Спати я не можу, телевізор не ввімкнеш, доводиться вставати та йти гуляти ділянкою чи далі. Ну ось, а вчора вирішили робити моєму онукові День народження. В нас! Ніби п’ятирічці немає місця цікавішого, як з дідом сюсюкатися. І гостями.

Дорогі читачі, я вас прошу, допоможіть порадою. Як би мені припинити ці родинні свята зі своїми дітьми. Я щиро не хочу їх знову втратити, але моє терпіння лопає. Думаю, а може нехай Яна щось придумає? З нею вони начебто порозумілися. Але більше я не можу. Зараз їх аж занадто багато у моєму житті.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close