Я захотіла пожити на пенсії в своє задоволення, але мої діти категорично проти цього

У мене двоє дітей – дві дочки. Обидві живуть в столиці.

Старша дочка, Марія, заміжня, у них з чоловіком двоє дітей. Живуть вони в квартирі, яку взяли в кредит. Молодша дочка – Поліна, теж заміжня, у них з чоловіком трирічний син Антон. Вони живе на орендованій квартирі.

У мене в столиці жила сестра. А я жила в невеликому містечку, хоч і була на пенсії, але ще працювала. Але коли моя сестра почала хворіти, то я звільнилась і приїхала до неї, щоб доглядати за нею. Сестра хворіла довго – більше двох років. Багато сил і здоров’я забрала у мене її хвороба. Сестра завжди була дуже важкою людиною, а коли стала хворіти, то з нею взагалі стало дуже і дуже важко. Але кинути сестру одну я не могла. У неї крім мене нікого не було.

Реклама

Коли моєї сестри не стало, то її двокімнатна квартира в центрі дісталася мені. Я подумала трохи і вирішила, що настав і мені час пожити добре: я вирішила переїхати жити в квартиру сестри. Я так хотіла гуляти в красивих парках і ходити в театр. Тепер у мене буде така можливість.

Але коли я повідомила про це своїм дочкам, то вони стали обурюватися і лаяли мене: мовляв, я думаю тільки про себе і зовсім не думаю про своїх дочок і онуків. Як це не думаю? Я ж їх виростила. І завжди до своїх онуків з хорошими гостинцями і подарунками приїжджаю. Чого ще від мене мої дочки хочуть?

Виявляється, вони обидві були впевнені, що я продам квартиру, поділю гроші навпіл і віддам їм. А сама поїду жити в своє містечко. Старша дочка хотіла закрити кредит цими грошима. А молодша дочка хотіла ці гроші використати для першого внеску за квартиру. Але мене ніхто не питав: а чого хочу я?

Я запропонувала своїм дочкам інший варіант: я продам нашу квартиру в моєму містечку, а гроші ми поділимо на трьох. Їм такий варіант абсолютно не сподобався: мовляв, такі незначні суми їм не потрібні. Вони не вирішать їхню проблему з житлом. Вони ж розраховували на гроші від продажу квартири в центрі столиці.

Реклама

Ну, а я тут до чого? Чому я навіть в старості не можу пожити добре? Я запитала у своїх дочок: а чому ж це вони все вирішили за мене? Чому жодного разу за ці два роки не поцікавилися: а чи не потрібна мені допомога? Адже доглядати за хворою людиною дуже важко. Вони обидві мені відповіли, що у них маленькі діти, і вони були не в силах мені допомагати.

А молодша дочка запитала:
– Ну чому ми не можемо вирішити це питання так, щоб всім було добре?
– Кому це всім? Тобі і Марії? Так ви за два роки жодного разу не провідали тітку, та й мені дзвонили тільки раз на місяць. А тепер ви розкатали губу на квартиру в центрі столиці, – відповіла я.
– Ось коли ти захворієш, ми за тобою доглядати не будемо! – заявила мені старша дочка.
– І не треба! За квартиру в центрі за мною знайдеться кому доглядати. А ви тоді взагалі ні з чим залишитеся! – сказала я.

pixabay.com

Тепер мої дочки взагалі стали дзвонити мені дуже рідко. Останній раз, коли дзвонила старша дочка, то ми з нею обговорювали продаж моєї квартири в нашому містечку. Видно вони з сестрою вирішили, що краще горобець в руці, ніж журавель в небі.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker