Я допомагати тобі не збираюсь! Ти ж мені не допомагала! – кричала донька своїй матері

– Я навіть до лікаря не можу сходити, так як мати стала, як мала дитина і її небезпечно залишати одну, – розповідає Зіна Петрівна, – навіть сусідка відмовилася з нею залишатися, а доглядальниці мені платити нічим, адже у мене тільки одна пенсія. Ось і доводиться жити прив’язаною до матері.
За покупками ходжу тільки в разі крайньої необхідності, купаюся тільки після того, як мати засне, я навіть двері у ванну не закриваю, щоб чути, що в будинку робиться.

– А що ж Рая? – це питання Зіні Петрівні задають дуже часто, – Це ж її бабуся, та й дочка у тебе вже зовсім доросла. Її одну, вже можна залишати на відміну від бабусі.

Рая – це єдина дитина Зінаїди Петрівни, їй практично сорок. Коли Раї було двадцять чотири вона несподівано вийшла заміж і переїхала жити до чоловіка в інше місто. Зінаїда Петрівна до доньки в гості не встигла з’їздити, так як та повернулася додому з п’ятимісячною онукою на руках.

– Він не хотів влаштовуватися на роботу, а тому грошей в сім’ї весь час не вистачало, – сказала Рая матері, – свекруха сказала, що з малятком сидіти не буде. Набридло мені таке життя: сидиш вдома, знайомих у мене там не було і поговорити ні з ким, а чоловіку в цьому житті нічого не треба.

– Дочку такий поворот подій абсолютно не засмутив, – розповідає Зіна Петрівна, – але я їй не нагадувала, що мені її обранець з першого дня не сподобався. Він був ненадійним з самого початку.
Дочка отримувала декретні, якісь копійки їй виплачував чоловік, так як Рая принципово подала на розлучення. Всі турботи по утриманню дочки і внучки лягли на плечі Зінаїди Петрівни.

Реклама

– Моя мати в той час жила окремо від нас, – каже Зіна Петрівна, – не далеко, але все одно вона вже тоді потребувала моєї допомоги. У неї проблеми з пам’яттю почалися ще більше десяти років тому. Вона могла вийти в магазин і двері не замкнути або чайник на плиті забути.

Лікарі нічим допомогти не могли, всі ліки, які їй виписували не давали потрібного результату, в один прекрасний момент я зрозуміла, що одну її залишати стало небезпечно.

– Мати переписала свою квартиру на Раю, ще до того, як одружилася, – розповідає Зіна Петрівна.
Однак Рая до певного моменту жила зі мною, так як їй було так зручно, адже я була єдиним годувальником для нашої сім’ї.


Після того, як Рая віддала доньку в дитячий сад, вона влаштувалася на роботу і повідомила матері, що хоче вирушити в самостійне плавання по цьому житті.

– Та й тобі так буде легше, адже тобі потрібно весь час доглядати за бабусею. Після того, як ти вийдеш на пенсію, будете жити удвох з бабусею, а у мене може вийти своє особисте життя влаштувати.

Після того, як Зіна Петрівна почала жити з мамою вона ще чотири роки працювала на старому місці, але потім їй довелося знайти роботу ближче до дому для того, щоб можна було завжди збігати додому і перевірити, як там мати. За цей час її відносини з донькою сильно зіпсувалися, так як вона не могла забирати до себе внучку, кожен раз, коли її про це просила дочка, а просила вона часто: то у неї побачення, то вона в ресторан з кавалером зібралася, то у неї посиденьки з подругами.

– А у мене в вихідні дні в салоні роботи в два рази більше, ніж в будні дні. – розповідає Зіна Петрівна, – А внучку з літньою і не зовсім здоровою людиною я залишити не могла.
– Так візьми дитину з собою в салон? – злилася дочка, – Навіть не дивлячись на те, що у нас є бабуся, у мене немає ніякого особистого життя.

Реклама

А я не можу взяти дитину з собою на роботу, так як мені потрібно її погодувати, а потім збігати маму погодувати, а коли ж я тоді працювати буду. Я розумію, якби у неї була якась серйозна причина: її терміново на роботу викликали або вона захворіла, а у неї одні гулянки були на розумі. Ясна річ, я їй відмовляла, так як не могла ж я розірватися.

Після того, як стан мами погіршився Зіні Петрівні довелося піти з роботи. Але і після цього, вона не почала забирати дитину до себе, коли її про це просила дочка, так як її матері ставало з кожним днем все гірше.

– Стан матері з кожним днем погіршується і мені за неї все важче і важче доглядати, так як і у мене почали з’являтися різні хронічні захворювання. Зараз вона гірше немовляти: її одну і на годину не залишиш.
– Ти не думала над тим, щоб здати її в інтернат? – якось запитала Зіну Петрівну сусідка.
– Про це не може бути й мови! Вона ж моя мати!
-Так і це правильно! – погодилася з нею сусідка.
– Ти можеш мене навіть не просити посидіти з бабусею, – сказала матері Рая, – мені ніколи, так як у мене дочка, чоловік і робота.
– Я ж тебе ще про це жодного разу не просила, – сказала мати ображено.
– Можеш навіть не звертатися до мене за допомогою, так як ти з моєю дитиною сидіти не хотіла, і я з твоєю цього робити не буду. Ти сама впораєшся.

А як вважаєте ви, хто в цій ситуації правий: мати чи донька?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker