Дочка, якій ми дали все, соромиться нас. З чоловіком та його батьками не знайомить

Наша дочка росла звичайнісінькою дівчинкою, ніколи сильно не вередувала і не була егоїсткою. Але зараз я її абсолютно не впізнаю. Дитинство пройшло в нашому невеликому містечку, спочатку ходила в дитячий садок, потім в школу. На канікулах завжди їхала до бабусі і дідуся в село, ще пару раз була в таборі. У нашій родині вона єдина дитина, а в моїх батьків – єдина внучка, тому разом ми забезпечили їй хороше навчання і зібрали гроші на власну квартиру.

Аня (так звуть нашу дочку) закінчила школу із золотою медаллю, добре склала іспити і вступила до ВНЗ на бюджет. Спочатку вона навчалася дуже добре і не відволікалася на хлопців, жила в гуртожитку, але вже на останньому курсі у неї з’явився хлопчик, звуть Міша. Вона часто надсилала нам фотографії, а потім сказала, що вони взагалі розписуються, але весілля як такого не буде, просто ввечері посидять в якомусь кафе з друзями.

Михайло теж родом з нашої області. Після університету вони вирішили приїхати в наше місто і залишитись тут. Ми були дуже раді, тому що порахували, що відсвяткуємо гарне весілля, та ще й квартиру подаруємо. Спочатку приїхала Анютка, сказала, що ніяке весілля вони святкувати не хочуть, ні до чого це, але вона не відмовилася від того, щоб ми допомогли з ремонтом в новій квартирі. Міша приїде тільки до осені, тому що у нього ще не закінчився трудовий контракт на минулій роботі.

Реклама

Ми з чоловіком їздили більше вісімдесяти кілометрів, щоб облаштовувати квартиру, купити меблі. Я постійно запитувала, а де ж батьки нареченого, чому вони не знайомляться з нами. Аня говорила, що нібито вони то в роз’їзді, то ще десь. Я подумала, що це дуже дивно. Я розпитувала, які вони взагалі люди. Аня говорила, що вони творчі люди, які є представниками «вищого світу», аристократи. Дочка їх поважала і навіть іноді побоювалася. Але я зрозуміла, що в квартирі вони бувають, тому що я бачу, що з’являються різні предмети, які діти самі точно не купили б. Всякі картини, статуетки тощо. Я вважаю їх вульгарними, але Ані подобається.

Загалом, наречений вже приїхав, ми з чоловіком кличемо їх в гості з будь-якого приводу, але постійно вони придумують відмовки. На Новий рік навіть не змогли приїхати, після свята Аня приїхала одна. Ми стали лаяти її, чому ж вона не привозить Михайла. Ми взагалі стали сумніватися, що він існує і що у них все нормально. Тоді дочка показала нам відео, де Михайло, його батьки і вона. Загалом, його мати така жінка з красивою талією, в елегантному одязі. Батько – чоловік з дуже розсудливими очима і борідкою. Тоді мені стало ясно, що Аня соромиться нас.

Реклама

Я прямо запитала в Ані, чи вона нас соромиться. На це дочка нічого виразного не відповіла і просто зам’ялася. Ми – прості робітники. У мого чоловіка крім мене, дочки і моїх батьків нікого немає, адже ріс він сиротою. Наша відпустка не проходить закордоном, ми відпочиваємо в моєму рідному селі. Я – кухар в шкільній їдальні, а чоловік займається ремонтом побутових приладів. Ми не такі богемні, як батьки Михайла. Ми відзначаємо свята за великим столом. Так, ми не розбираємося в високому мистецтві, але нам це і не потрібно. У нас все було добре, до появи в нашому житті Міші з його батьками.

pixabay.com

Тепер, дізнавшись всю правду, я не кличу їх до нас в гості. Усвідомлять свою неправоту – приїдуть. А такого піклування нам не потрібно. Дзвонить нам з чоловіком тільки по відеозв’язку, без свого Михайла. Я навіть не хочу його бачити. Що це за зять, який просто ховається від нас вже більше року після весілля? І їхати до них не хочеться. Так ставляться до нас, а живуть у квартирі, яку купили ми їм, на свої гроші. Навіть не дякують нам. Сподіваюся, хоч онуків покажуть.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker