— Дякую, але було несмачно, — вискочила з-за столу зовиця і пішла разом із дітьми.

Ця ситуація відбулась минулого року. За день до Нового року мені зателефонувала зовиця і сказала, що вони хочуть відзначати з нами. Я спочатку трохи засмутилася, адже не готувалася до гостей. Але потім заспокоїлася — все ж таки свої. Вирішила зробити кілька салатів, придумати щось на гаряче та закуски викласти різні. Ми взагалі планували відзначати у своєму колі, тому навіть запасу продуктів на якийсь шикарний стіл я не мала.

Родичі приїхали о 21.00. Із собою не привезли навіть шампанського, лише вручили один подарунок на всіх — постільна білизна. Ще й із цінником – 400 гривень. Я також підготувала подарунок — дерево бонсай. Презент може і недорогий, але із душею. Тим більше ми не знали, що гості до нас приїдуть.

— І навіщо мені цей пилозбірник? — прошепотіла зовиця своєму чоловікові на вухо.

Від святкового настрою не лишилося й сліду. Ми сіли до столу. Гості прийшли з трьома дітьми: один студент, другий дев’ятикласник та молодша донька, ровесниця нашого сина.

Коли я подала плов та манти, побачила в очах якесь невдоволення. Ну, якщо вас не влаштовує стіл, чого ви перлися в гості? Сестра мого чоловіка почала розповідати, що справжній плов готується з бараниною, а не куркою. Та й у “Олів’є” ніхто просту ковбасу не кладе – варто замінити копченим м’ясом.

pixabay.com

Побачивши салат із сьомгою та кальмарами, вона здивувалася. Там нічого особливого, але ми такий можемо дозволити собі лише на свята. Зверху я виклала кульки червоної ікри, щоб зовні частування вийшло яскравішим і святковим. Донька зовиці до салату не торкнулася, лише зіскребла ікру. Відразу ж скривилася і промимрила:

– Фу, вона ж не справжня. Ми таке не їмо!
– А чіпси, які ти кожного дня їси, справжні? – запитав у неї мій чоловік.
– Та й справді, вам щось ніяк не догодиш. Самі напросилися в гості, кривитесь, все вам не так. Може, треба якусь повагу виявити? – не витримала я.
– Дякую, було не смачно, — вискочила з-за столу зовиця, схопила дітей і зачинила двері.
– Ви не ображайтеся, такий у Маринки характер. Гаразд, вибачте. Я пішов, – сказав чоловік зовиці.

Ми з чоловіком перезирнулися та повернулися до дітей. Новий рік був на носі. Ми весело сміялися, грали настільні ігри та їли “штучну” ікру. Всі домочадці залишилися задоволені, а зухвалих родичів не братимемо до уваги.

Ця ситуація раз і назавжди навчила мене, що нахабних родичів одразу на місце потрібне ставити, а не чекати поки вони вам на голову вилізуть.

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close