Чоловік пішов від мене, донька геть забула, а ось племінник, який виріс в дитбудинку виявився для мене найріднішим!

– Ірочко, я отримала пропозицію працювати в Німеччині. Потрібно поїхати на шість місяців. Візьми Женю до себе! – просила сестра.
– Надю, тобі ж відомо, як нам важко зводити кінці з кінцями, ми не потягнемо ще одну дитину! Я б з радістю…

Надя завжди була легковажною. Я думаю, вона сама точно не знає, від кого народила дитину. Просто одного разу прийшла і сказала, що буде народжувати, зовсім не думаючи про те, як це самостійно ростити малюка.

– Іро, я не прошу тебе годувати сина, обіцяю щомісяця надсилати гроші на його утримання! Цієї суми ще й вам вистачить! – говорила Надя.
– Ну не знаю, поговорю з Вітею і дочкою, там вирішимо! – відповіла я.

Чоловік спочатку був проти, але дізнавшись, що на утримання племінника Надя буде висилати гроші, погодився.

І ось вранці Надя привезла Женю, а сама поїхала. Племінника поселили в кімнату разом з Танею. Дочка закотила скандал, умовити її жити з братом вдалося після того, як я пообіцяла купити їй нову ляльку.

Пару місяців Надя своєчасно перераховувала гроші, а потім просто пропала. Вітя почав обурюватися, що доводиться годувати Женю за свої гроші. Одного разу я не витримала і сказала у відповідь:
– Женя – мій рідний племінник, мені не шкода для нього тарілки супу і шматка хліба! Більше не хочу нічого чути з цього приводу!
– Роби що хочеш! – сказав чоловік.

Пройшов майже рік і ось одного разу я отримую лист від Надії, в якому говориться, що вона вийшла заміж і назад повертатися не планує. Чоловік влаштував скандал, що більше не має наміру терпіти Женю у нас вдома, поставив мене перед вибором. Таня теж плакала, що не хоче ділити свою кімнату з братом.

Я змушена була оформити племінника в інтернат, розуміючи, що йому там буде набагато краще, ніж в родині, де йому не раді всі, крім мене. Кожні вихідні я відвідувала Женю, забирала його на прогулянки, привозила смакоти.

Минуло п’ятнадцять років. Одного разу я дізналася про свою важку хворобу. Протягом двох місяців я перебувала в онкологічному центрі на лікуванні. Після хіміотерапії стало трохи легше. За весь цей час чоловік жодного разу не відвідав мене, а коли я зателефонувала доньці і повідомила про свою хворобу, вона просто сказала: “Гаразд, мамо, давай, мені зараз ніколи”. Ось так.

Приїхавши додому, знайшла записку, в якій чоловік повідомив, що йде до іншої жінки. Я розридалася. Було складно усвідомлювати, що залишилася абсолютно одна.

Пролунав дзвінок у двері, на радощах я побігла, подумавши, що це дочка приїхала або чоловік вирішив повернутися. За дверима стояв Женя.

– Тітка Іра, я так хвилювався! Ти де зникла?
– Женю, синочок, заходь. Прости, я була в лікарні, не попередила, ти вже вибач. Як ти, любий?
– Все добре, закінчую навчання. Вже запропонували роботу програміста. Тому на рахунок працевлаштування переживати нема чого. А ти чому така бліда? Чого була в лікарні? – поцікавився племінник.
– Уже все нормально! Женю, а переїжджай до мене! – запропонувала я.
– А як же дядько Вітя і Таня?
– Чоловік пішов до іншої жінки, а Таня, як заміж вийшла, так з тих пір я її і не бачила! Немає у мене нікого, крім тебе.
– Звичайно, тітка Іра, ти, головне, не переживай.

pixabay.com

Так ми і стали жити душа в душу. Я була вдячна Надії, що подарувала мені Женю. Тільки от не могла зрозуміти, як племінник, який виріс у дитбудинку, став таким чуйним і добрим, а моя рідна дочка – такий байдужою, черствою і егоїстичною. А я ж в неї всю себе вклала …

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close