Чоловік мені попався слабохарактерний. Я вже не можу дивитись на те, як його всі намагають використати у своїх цілях!

Все я так більше не можу. Два роки тому я одружилася з Ігорем, а виявилася главою сімейства. Чоловік мені попався слабохарактерний. Ну просто неможливо вже дивитися, як усі намагаються проїхатися на ньому, та ще й за його рахунок.

pixabay.com

На роботі начальство їздить ним щодня. Як на якесь чергування чи відрядження так кого ж крім Ігоря відправити. У вихідні потрібно терміново вийти, кого викликати? Ігоря, звичайно. А як прибавка якась чи премія, так про Ігоря забувають. Як путівки на море роздавали, теж. Кому не вистачило путівки? Ігорю.
З начальством я сперечатися не можу. А дуже хотілося б піти та висловити все і начальнику, і колегам усім. Але поки що тримаю себе в руках. Скільки я вже борюся, борюся, але користь нуль.

Чоловік погоджується, що потрібно бути впевненішим у собі та цінувати себе, свою працю та свій час. Але варто тільки комусь зателефонувати з проханням про щось і він уже побіг. І постійно у нас із ним сварки через це. А так Ігор непоганий, мене дуже любить

.
Якби не його безхребетність у нас і не було б приводів для сварок. Друзі теж добрі. Як він їх ще друзями називає, я дивуюсь. Усім по черзі то гроші потрібні, то маму зустріти з аеропорту.

А нічого, що ми самі у відпустку збиралися? І машину ми купували не для них. Збирали, відмовляли собі у всьому.

А скільки інструментів у чоловіка беруть і не віддають я вже з рахунку збилася. А навіщо віддавати, у нас грошей багато, Ігор ще купить. Я йому говорю подзвони, спитай. Ні, йому незручно, друзі таки. Самі згадають, повернуть.

А грошей скільки беруть у борг і все на цьому. Що борги віддавати треба, про це вони, здається, й не чули. А вже про матір та родичів я взагалі мовчу. Його мама владна жінка з характером військового командувача. Вдома всі по стійці смирно стояти звикли і чекати на її розпорядження. Ні чоловік, ні його сестра ніколи не заперечували їй ні в чому. І чоловік її, свекор мій теж такий самий. Думки своєї навіть немає.

Сестра хоч заміж вийшла та поїхала з чоловіком за кордон. Добре, пощастило, а то б так і просиділа в старих дівах з таким характером. Тепер за двох мій чоловік віддмухується. То мамі, то її сестрам та їхнім сім’ям, постійно щось треба допомогти. Ніби ні синів, ні зятів вони не мають для цього.

Як купили машину, так я чоловіка вдома не бачу. Він у них власний таксист. Усіх з ранку розвозить у їхніх справах. А у нас немає своїх справ начебто. Навіть у день весілля він у РАЦС спізнився, бо їздив за якимось дорученням однієї зі своїх тітоньок. Якби я знала, що Ігор такий мямля, заміж за нього, швидше за все, не пішла.

Я втомилася вже постійно воювати з його ріднею та друзями. Відстоювати наше право на особисте життя і на нашу машину, на яку я теж вкладалася, щоб купити.
Почуваю себе, ніби це я Ігора за дружину взяла. А його нічим не проймеш. Бачте, такий добрий і безвідмовний у нас.

А вчора взагалі настала межа моєму терпінню. Ми сиділи у поліклініці. Я вагітна. Ми так чекали на цю дитину. Але ні, зателефонувала свекруха і терміново викликала свого синочка. А він побіг. А як же, мамі треба допомогти шпалери привезти?

А я що, на таксі додому повернулася. Коли повернувся додому, вибачався і мямлив знову, щось на кшталт того, що мамі він не може ні в чому відмовити. А мені прикро. Значить для нього все важливіше, крім мене. Я незрозуміло, на якому місці в нього. І все через його характер.

Все. Більше не можу терпіти. Чоловіка попередила, або він змінюється та розставляє пріоритети правильно або я пишу заяву та подаю на розлучення. Я теж не пусте місце. І мені мій чоловік поряд потрібен. А не вічно бігаючий за завданнями інших.

Не подумайте, я не проти допомогти тому, кому справді потрібна допомога. Але не завжди виконувати чужі забаганки на шкоду своїй сім’ї.

А коли діти у нас будуть? І що мені все на собі тягти?

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close