Чоловік ділив навпіл усі витрати, навіть на продукти. А коли мені потрібно було лікування, сказав, що це не його проблеми

«Жінкам не можна давати волю» – Валера дізнався про цю основну істину дорослого життя чоловіка ще коли був підлітком у віці 14 років. У його голові постійно проскакували питання: «Як таке може бути, щоб чоловік повністю утримував жінку та її дітей? Хто взагалі все це вигадав? Де це написано? Ось, якщо хтось таке сказав, то чому всі почали дотримуватися його слів?»

Валера сам собі завжди твердив, що коли він стане чоловіком, то ніколи таким не буде.

“Жінки не вміють розпоряджатися грошима, їм тільки дай їх, відразу ж спустять на якусь нісенітницю!”-що старше він ставав, то більше в ньому міцніло це твердження. У його сім’ї приблизно так і було. Батько завжди віддавав свою зарплату матері. А та ними розпоряджалася так, що їм просто не вистачало до наступної зарплати. Сама мати ніде не працювала, Валерій цьому завжди засмучувався.

Валера до кінця не розумів, що мати просто фізично не встигала б працювати, адже вона виховує 4 дітей. Але все-таки вона деколи знаходила час на підробіток – мила підлогу у під’їздах. Маму Валерія ніхто і ніколи не засуджував за те, що в неї цілих 4 дітей. Бо на їхній вулиці всі знали про трагедію, яка сталася 10 років тому. У жінки не стало її сестри, а у неї було 2 дитини у віці одного та трьох років. Ось мама Валери і забрала собі малечу, не змогла віддати їх у дитбудинок.

Коли Валерію виповнилося 16 років, він зрозумів, що може і сам піти працювати. Влаштувався він влітку на підробіток до парку атракціонів. Першу зарплату він витратив повністю на себе, купив морозиво та інше. Потім до нього дійшло, що варто економніше поводитися з грошима, платили йому не так щедро. Саме тоді він зустрів свою першу дівчину, звали її Олена.

Бувало таке, що його дівчина просила, щоб Валера купив їй морозиво, коли вони були у парку. Він їй на це відповідав.
– Ти бачила, скільки воно тут коштує? Давай, коли ми з тобою підемо додому, я тобі краще в магазині його куплю.

У результаті ці відносини тривали недовго. У них був такий вік, коли просто треба було кудись ходити, розважатися, а Валера тільки міг собі дозволити сидіти десь на лавках. Але він не впадав у відчай, пишався собою: “Зате я купив собі телефон!”

У 21 рік Валера одружився з дівчиною, яка навчалася в паралельній групі. А все тому, що вона завагітніла. Пара не влаштовувала урочистостей, просто поставили свої підписи та обмінялися обручками, які їм купили мама з татом.

– Я ще годуватиму незнайомих людей? Ще чого – говорив Валерій.

Звичайно ж, він не оплачував жодних витрат під час вагітності Зіни, і пізніше на дитину теж не давав жодної копійки. На всі запитання дружини у нього відповідь була.

– Я одружився з тобою, що ще від мене вимагається?

Він усе це говорив з добрим, м’яким голосом, без будь-якої злості чи претензії. Справа в тому, що він просто не хотів витрачати свої гроші на когось іншого.

Коли малюкові виповнилося 3 роки, Зіні довелося виходити на роботу, а з дитиною сиділа її мама. У такій ситуації довелося малюка переводити на суміш, а це досить дорого. Працювала вона на виробництві, а там тяжка робота. Але їй не було куди подітися, довелося залишатися поки що там, бо з цього виробництва її хоч спокійно відпускали при потребі.

В один із робочих днів відвезли Зіну швидкою. У неї був сильний біль у животі та кровотеча. Лікар сказав, що її вилікують, але й засмутив дівчину, сказав, що вона більше не зможе народити.

Минуло 2 дні і Зіну відправили додому. Вона увійшла до квартири, сама була ще дуже слабка, її трясло, і вже з порога замість вітання почула.

– Зіно, я купив продуктів на 1000 гривень, а в тебе довелося взяти 500. Просто за твоєї відсутності…

Дівчина заплакала. Їй були потрібні гроші на лікування. Але засмутилася вона не через 500 гривень, а через те, що тепер її чоловік дізнався про заначку. У результаті вона висловила йому все.

– Розумієш, Валеро, мені зараз потрібні гроші на лікування. І я розраховувала на ці відкладені гроші. Невже ти не міг взяти на продукти зі своїх? Чи обов’язково звідти треба було брати?

– Зіна, ти ж знаєш мій принцип життя! Я за те, щоб до сімейного бюджету кожен гроші вкладав порівну. Просто чудово, що ти працюєш. Якби ти сиділа на моїй шиї, то було б просто жахливо!
Після слів він повернувся до телевізора.

– Скажи мені, що буде, якщо я поки що не зможу працювати?
– Ну, це мене не стосується! На мій гаманець не сподівайся, він не гумовий.

pixabay.com

Після цих слів Зіна зрозуміла лише одне – треба втікати. Просто зараз. Він таких чоловіків потрібно йти і не сподіватись, що він щось зрозуміє, виправиться чи зміниться. Потрібно діяти тут і зараз. Що вона і зробила. Зібрала речі та поїхала до батьків. А після лікування та відновлення буде шукати кращу роботу з вищою зарплатнею і все в неї обов’язково буде добре!

Также интересно:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close